Декілька днів тому результати чергових соціальних досліджень знову сколихнули країну, бо виявилося, що до «умовного» дострокового парламенту проходить вже не так й багато партій, та й рейтинги у «важковаговиків» політичного простору не такі вже й захмарні. Але політичні експерти радять не дуже прислухатися до цих досліджень, бо «дослідження» останнім часом робились «під когось», й навряд чи система саме у 2017 році дала збій. Про все це, а також про нові політичні еліти та нові обличчя в українському парламенті – у розмові з політичним консультантом, керівником кількох прес-служб депутатських фракцій і нардепів чотирьох скликань Верховної Ради, к.ю.н., автором освітніх проектів Іриною Сєровою.
— Доброго дня. Пані Ірино, скажіть, як ви ставитесь до роботи тих ваших колег, які з телеекранів переконують один одного, соціологічний рейтинг якої партії більш правильний? Адже вони часто суперечать одні одному.
— Перш за все, я – політичний консультант і працюю над реалізацією різних проектів. Маю головне правило: під час роботи над проектом нічого не коментувати, оскільки кожне сказане слово може бути використане проти клієнта. Це правило, котрому мене навчила юриспруденція. Багато людей, які працюють у сфері комунікацій, вважають за нормальне завжди висловлювати свою позицію. Але це часто йде не на користь справі. Інколи краще й промовчати. Взагалі, у нас як у лікарів має бути перший принцип: «Не нашкодь». Але переважна більшість консультантів має зовсім інший погляд на речі. Скажімо, дуже багато політологів, яких усі знають і про яких всім відомо, на які штаби та партії вони працюють, виступають у телеефірах і висловлюють свою позицію. Це не має нічого спільного з професіоналізмом. Це спеціальна задача чи навіть окрема робота — коментувати різні події й різні ситуації, але тоді не треба називатися політичним консультантом. Тоді ти просто спікер, якому платять за “розгін” тієї чи іншої теми. Ця ситуація на ринку добре відома, таких багато.
— Ви особисто вірите в те, що «Батьківщина» та «Опозиційний блок» мають по 10% виборців? Навіть ці попередні соціологічні результати свідчать, що популярність усіх політичних партій зараз досить помітно впала?
— Головна частина питання — достовірність даних соціології. Стосовно соціології, то я люблю деякі перебільшення, але використовую їх для того, щоб мене краще зрозуміли. Так ось, я впевнена, що соціологія в нашій країні померла. Вона закінчилася тоді, коли перед виборами, під час виборів, або під час якихось політичних подій почали з’являтися замовні цифри соціології. Я завжди кажу на своїх тренінгах: пішло викривлення з «поля», потім піде викривлення по «аналізу». Що я маю на увазі? Польові соціологи неправильно зібрали відсоток, ніхто за ними не слідкував, дівчатка-хлопці прийшли, половину анкет самі заповнили навмання, аби не працювати, і пішли каву пити. Викривили дані по соціології, ніхто за ними не прослідкував, вибірка зроблена непрофесійно. А результат у Києві побачили вже зовсім інший. Або замовили дослідження у молодих і дешевих соціологів — усе! На стіл замовника лягає похибка не 0,02%, а 5-12%. Замовник думає — круто…
Це ми говоримо про незаангажовану, але про неякісну соціологію. А якщо соціологія заангажована, то робиться це так. Сидить політтехнолог і каже: Іванову І.І., нашому клієнту, ми ставимо 50% підтримки, а всім іншим по 15-16% вистачить, і похибка у нас буде, наприклад, 0,002%. Тепер шукаємо соціологічну «контору», яка під цим всім поставить свій підпис. Потім усе це віялом «джинсується» в пресі. Найсумніше, що такі маніпуляції відбуваються як на найвищому рівні (якщо це якась політична тема), так і на банальних мажоритарних округах . Тому орієнтуватися на соціологію в масштабах країни категорично не варто.
— Тоді хочеться спитати й про проплачену рекламу, так звану «джинсу»…
— Це дещо з іншої серії. Вона була, є, і, нажаль, буде. Ми живемо в інформаційному суспільстві. Тому управляти суспільством можна словом. Не можна забувати, що ведеться інформаційна війна Росії проти України, не можна скидати з рахунків внутрішні політичні та корпоративні інформаційні війни всередині країни, нагнітається ситуація зі словом “зрада”. Більшість людей із задоволенням змінюють свою думку, якщо це відповідає і суспільним, і їхнім особистим настроям. Відповідно, сьогодні вони люблять, а завтра ненавидять; сьогодні у них Савченко — герой, завтра вона маргіналка. Те ж саме щодо Саакашвілі та багатьох інших.
— До речі, слушне питання, а чому суспільство так швидко розчарувалося у багатьох постреволюційних політиках?
— Багато з них після Революції Гідності дуже швидко стрибнули у “соціальні ліфти”. Це природне явище для постреволюційних суспільств. Але згадайте, що відбувається з тілом, коли ліфт дуже різко починає рухатись угору? Воно сплющується, воно не витримує, бо воно було непідготоване до такого тиску і швидкості. Цю метафору можна використати до багатьох політиків і лідерів громадської думки, чиї прізвища «гриміли» ще 1-2 роки тому назад. Чому їхній імідж упав до нульових позначок? Бо вони усі «стрибнули» в соціальні ліфти непідготованими ані з точки зору компетенції, ані ідеологічно. Багатьох об’єднувала лише жага влади, а не конкретика стосовно життєдіяльності України. Суспільство, яке ще надто нерозбірливе у політичній еліті (бо дійсно незалежну країну ми насправді будуємо лише 3 роки), як завжди в цьому не розібралося.
— То виходить, що нові обличчя в політиці взагалі не потрібні, чи як?
— Потрібні. Але якісно нові і які органічно та природно розвиваються у своїй політичній компетенції. А не так як ті, хто «был никем и вдруг стал всем».. Молодь, так звані міленіали, мислить по-іншому, це зовсім інші люди. Якщо ви поспілкуєтеся з 20 річними хлопцями та дівчатами, то побачите зовсім іншу категорію ментальності. Вони навіть у побуті поводяться інакше, а тим більше, у політичній кар’єрі. Вони навіть на проблеми, у тому числі політичного характеру, дивляться по-іншому. І ось саме в них необхідно вкладати й сили, і знання, й інтелектуальні ресурси, щоб вони швидше прийшли до влади. Еволюцію ніхто не скасовував.
Якось на одному з телеефірів мені сказали: а як же бути з електоратом «бабусі-дідусі» таких партій, як «Батьківщина» Юлії Тимошенко, Радикальна партія Ляшка? Я кажу: вибачте, фізіологію ніхто не скасовував,цей електорат рідшає, а новий приходить йому на заміну. І головне якої якості лідери суспільної думки будуть з’являтися. У нас нажаль немає спадкоємності політичних еліт, не має політичної еліти взагалі як такої. Тому що у нас є багата історія нації та її боротьби за незалежність, але практично не має історії державності. Натомість є соціальні ліфти, непідготовленість гравців до політичних ігрищ. Тобто початок формування політичних шкіл, політичних еліт припадає якраз на теперішній час. Це вкрай важливий період для України. Цей процес – умова виживання.
— Ну тут ми підійшли до питання перспективи нових політичних проектів та нових облич у політиці. Якщо їм вже час, то як вийти на політичну арену? Як донести свої думки до людей?
— Людям, які приходять до мене на лекції, я зараз кажу: підготуйтеся для початку інтелектуально, психологічно, психічно, зачистіть усі свої скелети в шафах, проведіть свій власний краш-тест життя. Чи готові ви будете до того, що всі ваші скелети повипадають? Чи витримає ваша родина? І навіть якщо у вас їх немає, то їх вигадають і навішають на вас, оскільки це публічність, це політика. Це боротьба за владу. Чи готові ви інтелектуально розмірковувати на публічні теми, на найрізноманітніші теми життєдіяльності країни: економіку, війна, мир, іновації тощо? Чи зможете давати зрозумілі і прості відповіді на складні запитання суспільства? Якщо ні, то готуйтеся, інакше ви перетворитеся на оці субстрати, які зараз знаходяться в парламенті, але не розуміють, яким змістом наповнити свою діяльність. Вам не здається, що там, у парламенті, порожнеча аж дзвенить? Багатьом моїм колегам здається те ж саме. Дивишся на політиків і депутатів: у тих, хто розуміє, що відбувається, — в очах страх, вони не знають, як це змінити. Але у більшості – порожнеча і в очах, і в думках, і в діях.
— У нас в країні можлива поява нової ідеології?
— Проста відповідь: ідеології в державі почнуть з’являтися тоді, коли вони почнуть з’являтися в головах у пересічних людей. Владу породжує народ. Це аксіома. І тільки інфантильні особистості думають по-іншому. Нам багато років нав’язували патерналізм. Президент, політик, мер, голова села – все за тебе порішає. Його обрали – тепер у нього має голова боліти. Особисто я нічого робити не буду. І не дай Бог, я не відчую покращення! Таким суспільством легше управляти. Саме тому патерналізм так зрощувався десятиріччями. Із народом, з електоратом мають працювати лідери громадської думки. Я не хочу називати прізвища — їх мало, але вони є: у журналістиці, у громадському секторі, у медицині, в освіті будь де. І як тільки вони візьмуть на себе відповідальність говорити з народом, тоді почне працювати формула «хочеш змінити ситуацію в країні — зміни ситуацію навколо себе». Ми вміємо об’єднуватися ПРОТИ чогось чи когось. Але зовсім не навчені об’єднуватися ЗАРАДИ чогось. А без цієї навички суспільство приречено на постійне зубожіння, авторитаризм, олігархію, хаос.
— В Україні є партії-старожили. І навряд чи можна назвати, що вони є носії якоїсь ідеології. Чим пояснити їхню довговічність?
— Тільки вибори покажуть, чи дійсно вони, ці партії минулого, мають електоральну підтримку. Я впевнена, що якби відбулися перевибори (але їх не буде, оскільки вони не потрібні нашим зарубіжним партнерам), то були б дуже й дуже несподівані результати. Річ у тому, що люди голосуватимуть ситуативно. Ось трапиться щось за день-два до виборів — і це може кардинально змінити ситуацію.
— Піар та політичні консультанти потрібні виключно для лідерів чи й для роботи всієї партії?
— Тут необхідно розрізняти два поняття: проект і партія. У нас в країні немає партій — у нас є політичні проекти. Довготривалі чи не дуже, бюджетні чи не бюджетні, із підтримкою влади чи опозиційні — усякі, але це проекти. Ну, може, спочатку, у 90-ті, коли ще була ідеологія, було дещо інакше. Головна відмінність між цими двома поняттями — це ідеологія. Оскільки, якщо партія не має ідеї, то тоді починається робота технологів.
— Тобто жодна політична партія не має чітко вираженої індивідуальної ідеї?
— Так, абсолютно правильно. У нашій країні немає абсолютно жодної ідеологічної партії. Якщо проаналізуєте їх слова та дії у ретроспективі – знайдете цьому підтвердження. Як би там на публічних заходах не намагалися деякі люди говорити: а як же, наприклад, «Свобода» Тягнибока, партія «5.10» Балашова чи «Основа» Тарути? Я кажу: якщо ви уважно спостерігатимете не тільки за ФБ, але й за їхньою діяльністю, за інформацією про спонсорство цих партій, то ви одразу зрозумієте, яка це ідеологія. Треба дивитися незаангажовано й більш глобально. Так, на старті у тієї ж «Свободи» було щось подібне ідеології, але відносно того, що вийшло з цим політичним проектом, у мене є своя думка. І про його життєдіяльність взагалі як таку. Річ у тому, що на їхньому електоральному полі почало топтатися багато інших націоналістичних об’єднань.
Перше подібне політичне утворення, яке дійсно сформулює критерії ідеології, яке збере своїх послідовників не за гроші, а за ідею (нехай їх спочатку буде 5, потім 10, потім 100, потім 1000, потім мільйон), стане єдиною довговічною партією. Цей процес не можна провести під вибори, за рік до виборів, — ні. Тут іще необхідне фільтрування активістів, фільтрування людей, які дійсно будуть вірити в цю ідеологію — там же неодмінно будуть політичні авантюристи, маргинали,пристосуванці, обов’язково почнуть заходити олігархи зі своїм бюджетом “а давайте ми візьмемо вас під своє крило”. Якщо таке політичне утворення з’явиться, то тоді це може зламати гру всім політичним гравцям у цій країні. У нашій країні зараз такий період, який дуже непросто охарактеризувати. Ось якщо в Росії період передреволюційний (і це відчувається — у них буде буря), то у нас зараз, на мій погляд, період розкачування. Я б порівняла це з Польщею 90-х років, перед глобальними змінами, коли поляки теж мітингували, і революції у них були, і псевдореволюції. Коли сьогодні бублик коштує 10 злотих, а наступного дня він же уже коштує 500 злотих, коли немає грошей заплатити за комунальні платежі, коли весь Краків обігрівався грубками на вугіллі… І поляки це все пережили. У нас зараз такий самий період.
Єдине, що нас наразі трохи відрізняє від тієї ж Польщі, що, ми зараз дійсно стали цікавими всьому світу, у нас зараз геополітичне “благословення”. У нас є сила, щоб зробити колосальний ривок у своєму розвитку. Європа й Америка в цьому зацікавлені. Росія, звісно, ні, але вона не зможе змінити ситуацію, навіть якщо зважиться на пряме воєнне вторгнення.
— Але чому в середині країни так багато людей люблять слово «зрада»?
— Слухайте, будь-яка людина, по-перше, суб’єктивна. Ми сприймаємо світ через власну призму образів, переконань, поглядів. Якщо людина впевнена, що їй всі винні – вони й поводить себе так. І звичайно, перш за все, винні ті, хто при владі. Друге. Ми стали інформаційними створіннями. На нас валиться стрімкий потік інформації, в якій ми тільки вчимося розбиратися, а багато ще не вміють цього. Нас годують активно «зрадою» багато зацікавлених : олігархи, у яких справи йдуть погано і їх підгодовані ЗМІ, російська пропаганда, бо зацікавлена у хаосі та паніці в середині нашого суспільства, політичні сили, які дуже хочуть долізти до корита. І в суцільному потоці «зради», більшість людей починають вірити в неї. Тому що людина слабка. Як змінити ситуацію? Це вже завдання справжніх лідерів суспільної думки – говорити більше про перемоги. Показувати суспільству світ наприкінці тунелю. В цьому до речі і завдання влади, якщо вона хоче залишитися: навчитися нарешті говорити із людьми, пояснювати простими словами важкі речі. Це дуже важко. Із власного досвіду знаю. На лекції приходять багато розчарованих людей. Але це величезне задоволення, коли я бачу, що після бесід, вони виходять із натхненням для нових проектів та досягнень. Я не політик, я їх не агітую, а лише показую їм інший бік речей. І це працює.
— Яка роль піару чи політтехнолога в житті партії?
— Можна створити політичний проект. Якщо приходить людина й каже, що хоче створити проект, який збиратиме якісь електоральні аудиторії, то все — технологія почала працювати: виписується устав партії, псевдоідеологія, замовляється соціологія, вмикається медійна розкрутка, будується партійна мережа…
— Як виростити політика як такого, адже навчатися у нас ніде?
— Справді, навчатися ніде. Взагалі треба ізолювати всіх, хто називає себе політиками, від молодої еліти. Я навіть кажу молоді: будь-ласка, ні до кого з діючих політиків не йдіть вчитися. На найближчі вибори — не йдіть поки. Багато хто питає, а може, нам зараз піти, і там на мажоритарці… Не треба! Якщо ви хочете стати політиком рівня Обами, Тетчер, Меркель, то поки просто спостерігайте за ситуацією, вчіться, накопичуйте досвід, спробуйте працювати в різних сферах, але не лізьте… Чекайте поки павуки у банці зжеруть один одного. Це відбудеться на протязі кількох років. Тим часом готуйтесь самі, створюйте ідею, об’єднуйте навколо неї однодумців. Бо без команди, яка готова на вас працювати не заради грошей – ви не лідер.
А зараз що: «Ось, Іване Івановичу, скажи, як мені мажоритарку під себе підім’яти? Ну, як, п’ять лямів», — відповість Іван Іванович, умовно кажучи. «Піраміда, 200 грн., бабусі, каруселі… — і все, ти депутат». Молодь інколи піддається спокусам. Раз — і я депутат, сиджу в кріслі, потрапив до парламенту. Зараз таких 60% — ходять по кулуарах із великими очима й не розуміють, для чого їм це було потрібно. Вони сподівалися, що у них це вийде, а зараз не виходить. Вони хотіли влади – а не отримали її . Бо влада будується серед народу , а не в кулуарах Парламенту. А вони думають: «Створимо кишеньковий майдан під Парламентом – і ось влада». А ні, це не працює. Чи поїду , роздам «гречки» раз на рік на мажоритарному окрузі – знову ні. «Гречку» візьмуть, а в спину проклянуть.
— Як політика і ЗМІ впливають одна на одну?
— А у нас хіба є професійні ЗМІ? Для мене справжні ЗМІ тільки ті, де за жодних обставин неможливо розмістити джинсу.
— Це незаангажовані ЗМІ, а я про професіоналізм із точки зору цікавих матеріалів — таких, що здатні зачепити, запам’ятатися, які так чи інакше оцінюють певну ситуацію.
— Професійні матеріали й такі, що зачіпають, — інколи різні речі. Що найважливіше для журналіста, який пише професійно? Fact-check. Перевір фактаж, а потім пиши свої висновки. Таких майже немає. Сира аналітика, неперевірені чутки, заангажоване відношення, недолугі висновки. У хворому суспільстві, із хворими політиками не може бути здорових ЗМІ. Їх треба «лікувати». Провідні ЗМІ довели журналістику до категорії неякісного фаст-фуду або «помийної ями» якогось олігарха чи тієї ж Росії. А лікувати можемо всі ми – читачі. Не читаючи, не роблячи перепости брехні у соціальних мережах. Головне правило інформаційної гігієни знаєте яке? Прочитав резонансну інформацію – залиш її у «відстійник». За 1-2 доби дочекайся офіційного підтвердження і вже тоді починай аналізувати: кому потрібно, під чиїм впливом є ЗМІ, хто написав. І вже потім роби висновки.
Розмовляв Іван Правдін
Джерело:
http://zrada.today/prognozi-i-dumki/verhovna-zrada/irina-sierova-proces-pozhirannya-odin-odnogo-v-ukrayinskiy-politici
